Тема проекту : Проектування та виготовлення шкатулки

         Мета проекту : ознайомити з історичними відомостями виникнення шкатулки, з різними видами обробки матеріалу та областю їх застосування, вдосконалити навики роботи з різним інструментом, оволодіти навиками художнього розпису деревини, розвивати естетичний смак, економно використовувати матеріали.

         Об’єкт проектування : шкатулка

         Основні завдання та цілі :

• Підібрати об’єкт праці;
• Провести порівняльний аналіз виробів-аналогів;
• Підібрати матеріали для виготовлення виробу;
• Удосконалити техніку розпису по деревині;
• Підібрати інструменти та матеріали для даної роботи;
• Ознайомитися зі зразками , шаблонами , ескізами для виконання розпису;
• Скласти технологічну картку виготовлення виробу;
• Розрахувати економічне обгунтування проекту.

Матеріально-технічне забезпечення проекту :

• Різні види матеріалів (основні, оздоблювальні, клейові);
• Ручний електрифікований інструмент;
• Мережа Інтернет;
• Техніко-технологічна документація;
• Інструкції з безпеки життєдіяльності.

Вимоги до виробу :

• оригінальність,
• композиційна цілісність,
• якість,
• функціональність,
• безпечність,
•  естетичне оформлення.

Організаційно підготовчий етап проектування виробу

На організаційно-підготовчому етапі проектування виробу слід передусім наголосити на історії створення таких витворів, їх аналогів тощо.

Художня обробка дерева — найдавніший вид декоративно-прикладного мистецтва, виготовлення оригінальних виробів з дерева різноманітного функціонального призначення. За формотворчими техніками художнє деревообробки поділяється на відповідні галузі:

• бондарство
• деревообробне токарство
• столярство та декоративне різьблення.

Деревина з давніх часів була улюбленим і цінним матеріалом. Вона міцна й пружна, має невелику питому вагу. Барвники, оліфа й лаки надійно захищають дерев'яні вироби від води і водночас посилюють декоративне звучання текстури. Глибоке розуміння й знання властивостей деревини та інших матеріалів в усі часи залишалися незмінною основою народного мистецтва.

За твердістю породи дерева різнять на м'які (липа, осика, вільха, тополя, сосна, ялина, шовковиця); середньої твердості (береза, верба, горіх, черешня) і тверді (клен, дуб, бук, в'яз, тис, акація, явір, груша, слива, яблуня та ін.). Твердість деревини залежить також від її вологості та напрямку зрізу: найбільшу твердість має торцевий зріз, найменшу — радіальний. На декоративні якості деревини впливають колір, фактура і текстура.

Колір деревини вказує на спектральний склад світлового потоку, відбитого деревиною. Він залежить від породи, умов росту, віку дерева. Породи помірного клімату України мають переважно бліде пофарбування. Південні й тропічні породи деревини наділені яскравим кольором — жовтим, червоним, вишневим, коричневим тощо. Інтенсивність пофарбування зростає з віком дерева.

Фактура деревини — здатність спрямовано відбивати світловий потік, від чого вона бував матовою або блискучою. Найбільший полиск дають ідеально гладкі поверхні, які, однак, важко дістати навіть при старанній обробці сировини.

Текстура деревини — це характер малюнку волокон серцевинних променів. Текстура різних порід дерева дуже різноманітна: у липи і вільхи — майже непомітна, а в горіха і сосни — чітко виражена.

Добираючи деревину для художніх виробів, ремісники з найдавніших часів строго враховували не тільки фізичні (твердість, розколюваність, гнучкість), декоративні (колір, текстура, фактура) якості, а й смакові властивості (дух) деревини. Дух має кожна порода. Ароматичними є переважно ефірні масла, смоли і дубильні речовини — таніди. Особливо сильно пахне свіжо зрубана деревина. З часом, при висиханні її запах послаблюється, а при нагріванні знову посилюється.

Деревина звукопровідна. Тому її використовують для виготовлення дерев'яних духових, струнних і смичкових інструментів. До резонансної деревини належить бук і ялина. Бук, придатний для музичних інструментів, повинен рости на кам'янистих гірських ґрунтах, на висоті понад 800 м над рівнем моря, віком більше 130 років.

Наявність різноманітних фізичних, декоративних, смакових та інших якостей деревини дає змогу поділити породи на такі, що найбільш придатні для:

1) бондарства (верба, сосна, ялина, липа, дуб та ін.);

2) токарства (осика, вільха, тополя, береза, груша та ін.);

3) столярства (сосна, ялина, тис, дуб, горіх, шовковиця та ін.);

4) різьбярства (липа, осика, явір, вільха, клен, груша, яблуня та ін.).

В додатку Б подані найважливіші технічні прийоми обробки дерева.

Морфологічна класифікація художнього деревообробки ґрунтується на функціональних принципах декоративно-прикладного мистецтва. Художня обробка дерева як найширша галузь і вид декоративно-прикладного мистецтва поділяється на технічні підвиди: різьблення, токарство, художнє столярство, бондарство і теслярство. В основу класифікації виробів покладений відповідний тип, типологічна група і найзагальніші відміни, виражені в родах: архітектурне оздоблення; хатнє обладнання й меблі; знаряддя праці, предмети господарського призначення; посуд, начиння; транспортні засоби і предмети упряжі; культові й обрядові предмети; музичні народні інструменти; прикраси та особисті речі; дитячі іграшки й "мороки".

Скрині (шкатулки тощо) — найважливіша типологічна група серед традиційних народних меблів. Вони були віддавна першим предметом весільного приданого молодої, куди складали одяг, тканини, прикраси та інші коштовності. Столярів, які спеціалізувалися на виготовленні скринь, називали скринярами, або скринниками. Художній промисел скринь був поширений майже по всій Україні та проіснував до першої треті XX ст.

Посуд, начиння — одна з найбільших родових структур художнього деревообробки. Посуд посідає чільне місце у сільському побуті етнічних регіонів України, пережив різні епохи, втілив у своїх формах естетичні смаки народу. Художня традиція, що передавалася з покоління у покоління, сприяла виробленню досить стійких і водночас видозмінених типів посуду, деякі з них сягають високої художньої виразності та досконалості. Сюди насамперед слід віднести посуд для святкового столу: миски, тарілки, ложки, чашки, чарки та ін. Менше оздоблювали посуд для приготування їжі, її транспортування та зберігання продуктів: діжа, салотовка, мірка, коновка, двійнята, сільничка та ін.

Таким чином, складна й функціонально розгалужена типологія художніх виробів з дерева налічує понад 50 типологічних груп предметів і близько 200 їх типів, охоплюючи майже всі сфери людської діяльності.

Конструкторський етап проектування

Під час виготовлення власне виробу слід чітко розпланувати порядок дій учнів, запропонувати їм готовий виріб, як заключний етап практичної роботи. Продемонструвати його. На дошці розмістити поопераційні ескізи креслень. Бажано, щоб у їх виконанні брали участь самі діти, адже це стане передумовою цікавості школярів.

Технологію виготовлення шкатулки можна запропонувати вибрати самими учнями (в якому стилі буде виготовлена шкатулка, яким розписом можна скористуватись). Після чого слід підготувати необхідні знаряддя праці (інструментарій), вибрати тип з’єднання частин та метод декорування.

Вчитель навмисно залишає вибір учням у художньому розписі шкатулки.

Виріб виготовляють за малюнками. На малюнках показано зовнішній вигляд шкатулки та її деталі в натуральну величину. їх переводять спочатку на кальку або цигарковий папір, потім на фанеру. (Особливо треба бути уважними під час переведення деталей з орнаментом.) Місця в орнаменті, позначені чорною фарбою, випилюють і вилучають. Коли всі деталі випиляні, їх зачищають, підганяють і з'єднують за допомогою шипів та клею ПВА або столярного. Для кращого вигляду виробу під деталі з орнаментом підкладають тканину будь-якого кольору, кольоровий папір або фольгу.

Технологічний етап виготовлення виробу

Деревина є одним з найпоширеніших і найуніверсальніших матеріалів, який люди використовують з незапам'ятних часів. Деревина - дуже цінний матеріал, який використовується в житловому і промисловому будівництвах, на залізничному транспорті, в суднобудуванні, сільському господарстві, для виробництва предметів широкого вжитку.

За допомогою хімічної технології з деревини виготовляють близько двадцяти тисяч різноманітних виробів і речей, це: папір і тканина, кислоти і дубильні речовини, лаки і фарби, гліцерин, оцет, кормові дріжджі, кіно- і фотоплівка й ін.

Переваги деревини: проста й легка обробка, добра формоутворюваність, невелика вартість, відносна міцність і легкість, низька теплопровідність, гарний зовнішній вигляд обробленої поверхні.

Недоліки деревини: схильність до загнивання, займистість, гігроскопічність, усихання, розбухання тощо. Проте за допомогою спеціальної обробки, просочування антисептиками їм можна запобігти.

Кращою для роботи на уроках праці є трьохшарова букова, ясенова та березова фанера. Порівняно з іншими пиломатеріалами фанера має ряд переваг: мало жолобиться, має майже однакову міцність в усіх напрямках, не розтріскується, легко гнеться. При випилюванні лобзиком не кришиться. Внутрішні контури у візерунках можуть підходити один до другого на відстань 1-1,5 мм, залишаючи невеликі перемички, які забезпечують з'єднання рисунка в цілому.

Основними способами обробки фанери є пиляння ножівкою, різання ножем, вирізування кругорізом, випилювання лобзиком, а також випалювання або контурне різьблення. Для цих робіт підбирається якісна фанера: однорідна за кольором, без тріщин і відколів, без сучків і пошкоджень грибком або гниллю. Товщина фанери для роботи залежить від призначення виробу.

Для випилювання використовуються лобзик з набором пилочок, випилювальний столик-підставка, шило або буравчик.

Лобзик - металева дуга-рамка. На одному з кінців дуги закріплено гвинтовий затискач для пилочки, а на іншому - затискач і ручка лобзика, за яку його тримають при роботі. Між кінцями дуги за допомогою затискних гвинтів закріплюється пилочка, яку установлюють з деяким натягом. Пилочки для лобзика виготовляють у вигляді вузьких стальних смужок, на одній з кромок якої насічені дрібні зубці. В лобзик пилочка вставляється так, щоб її зубці були спрямовані вниз.

Випилювання проводять на столику-підставці. Виготовляється він з багатошарової фанери і закріплюється з правого боку робочого столу за допомогою струбцини. При випилюванні внутрішніх контурів деталі в фанері роблять отвори для пилочки. Для цього необхідно мати тонке шило або маленький буравчик.

Оздоблення виробів належить до завершальних операцій і виконується, для надання виробам гарного зовнішнього вигляду і захисту їх від псування. Існує оздоблення виробів двох видів: прозоре і непрозоре. При прозорому оздобленні матеріал змінює своє забарвлення, але зберігає свою текстуру. Прозоре оздоблення включає кілька операцій - прозоре фарбування, вощіння, лакування, полірування. Таке оздоблення вимагає якісної підготовки поверхні, її ретельно зачищають, шліфують. При фарбуванні водорозчинними барвниками для одержання рівномірного покриття поверхню виробу спочатку злегка зволожують водою, а потім тампоном або кусочком поролону наносять підігрітий до 50-60°С розчин барвника. Спирторозчинними барвниками покривають поверхню деревини без будь-якої попередньої підготовки. Після висихання барвників поверхню виробу шліфують дрібнозернистою шліфувальною шкуркою, лакують.

Наносять лак на поверхню виробу ватно-марлевим тампоном. Виріб, який збираються лакувати, розміщають горизонтально. Тампон не вмочують у лак, його розгортають і добре просочують лаком. Наносять лак на поверхню виробу вздовж волокон так, щоб кожна наступна смуга лаку частково перекривала попередню. Після нанесення першого шару лаку виріб сушать протягом двох годин і шліфують дрібнозернистою шкуркою, а потім лакують повторно. Олійні лаки можна наносити пензлем. Висихають олійні лаки протягом 8-48 год.

Найпростішим способом прозорого оздоблення деревини є вощіння. Поверхню виробу покривають шаром воску або восковою пастою. Готують воскову пасту так: в 1 частину розплавленого воску вливають 2 частини скипидару, весь час помішуючи. Після охолодження пасту наносять на поверхню виробу фланелевою ганчіркою, а потім натирають вовняною. Іноді восковий шар покривають лаком, від чого плівка стає стійкішою.

Заключний етап

Висновками про проектований виріб буде його відповідність певним критеріям, одним з яких є відповідь на наступні питання:

• проектний виріб займає ключове місце теми в навчальному курсі;
• коло знань умінь і навичок, яких повинні набути учні відповідає чинним програмам та Державному стандарту загальної середньої освіти;
• при вивченні теми чітко прослідковується зв’язок теорії з навчально-виробничою практикою;
• підбір матеріалу теми відповідно здійснюється відповідно до розвитку пізнавальних можливостей учнів;
• проявляється готовність учнів до засвоєння нової теми;
• відбувається логічний шлях викладання матеріалу, який є найефективнішим для набуття знань та навичок, розвитку пізнавальних сил;
• внаслідок діяльності бачимо творчі роботи учнів;
• відбувається чіткий зв’язок з позакласною роботою учнів.

Отже, проектований виріб є неабияким поштовхом для самовдосконалення учнів, розвитку їх компетентностей, творчих здібностей тощо.